Якби ви знали, паничі,
Де люде плачуть живучи,
То ви б елегій не творили
Та марне Бога б не хвалили,
На наші сльози сміючись.
За що, не знаю, називають
Хатину в гаї тихим раєм.
Я в хаті мучився колись,
Мої там сльози пролились,
Найперші сльози; я не знаю,
Чи єсть у Бога люте зло!
Що б у тій хаті не жило?
А хату раєм називають!
Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села.
Мене там мати повила
І, повиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину... В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло... Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Там матір добрую мою,
Ще молодую, у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи —
Носити воду школярам. /223/
Брати на панщину ходили,
Поки лоби їм поголили!
А сестри! сестри! Горе вам,
Мої голубки молодії,
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли чужії,
У наймах коси побіліють,
У наймах, сестри, й умрете!
Пробувши у Вільно трохи більше року поміщик Шевченка разом із своїми слугами переїжджає до Санкт-Петербургу, куди його було переведено.
Пан, помітивши здібності Тараса до малювання, вирішив віддати його на чотири роки до артілі художника-декоратора Василя Ширяєва. Разом з ним Шевченко бере участь у розпису Великого театру як підмайстер-рисувальник.
В Петербурзі Шевченко знайомиться зі своїм земляком Іваном Сошенко. Тут же він зустрів й К. Брюллова, В. Жуковського, В. Григоровича, О. Венеціанова, А. Мокрицького, які зіграли ключову роль у подальшому визволенні поета з кріпацтва.
Завдяки наполегливій роботі над собою Шевченко домагається значних успіхів у живопису. Він став чудовим портретистом та великим майстром акварельного рисунка і за успіхи у навчанні одержує від Академії три срібних медалі: у 1840 році за картину «Хлопчик — жебрак, що дає хліб собаці» та 1841 року за картину «Циганка-ворожка». Перший малюнок, за який Тарас Григорович одержав срібну медаль у 1839 році, до нас не дійшов.
На відміну від інших студентів Академії, він у своїх творах змальовує людей з народу — дівчина-кріпачка, діти, циганка та інші, намагаючись привернути увагу суспільства до пригнобленого люду.
Навчаючись в Академії художеств, Шевченко знайомиться з історією батьківщини, Греції, Риму, з кращими творами прогресивних письменників Росії – Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, читає твори українських письменників – Котляревського, Квітки-Основ’яненка та ін.
Також він знайомиться з визначними творами західноєвропейської літератури, вивчає французьку мову; все це в значній мірі підносить політичний і культурний рівень поета.
У травні 1843 року Тарас Шевченко разом з Євгеном Гребінкою виїжджає до України. Він подорожує по селах і містах, спілкується з народом, виконує низку етюдів та начерків.
На початку червня відвідує Київ та Київщину, знайомиться із студентами та інтелігенцією, вивчає історичні й культурні пам’ятки, записує народні пісні та перекази, замальовує краєвиди та стародавню архітектуру.
Наприкінці літа подорожує півднем України. Згодом, в жовтні, оселяється в Яготині у флігелі маєтку князя Миколи Рєпніна.
Наприкінці лютого 1844 повертається до Петербурга, де продовжує навчання в Академії Мистецтв.
У травні 1846 року Тарас Шевченко знайомиться з істориком Миколою Костомаровим, одним з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства, а з грудня починає відвідувати засідання, де читає членам товариства свої революційні поезії.
Членами товариства були вихованці й співробітники Київського та Харківського університетів. Провідну роль серед них, окрім Костомарова та Шевченка, відігравали Г. Андрузький, В. Білозерський, М. Гулак, П. Куліш.
5 квітня 1847 року Шевченка за доносом було заарештовано при в’їзді до Києва та наступного дня відправлено в Петербург.
30 травня 1847 року Шевченкові оголошено царський вирок про заслання його в Окремий Оренбурзький корпус рядовим солдатом «під суворий нагляд із забороною писати й малювати». Свою службу він проходив в Орській кріпості.
Незважаючи на суворий нагляд, Шевченко намалював автопортрет, продовжує писати поетичні твори, які вміщав у невеликі «захалявні книжечки».
У травні 1848 року Тараса Григоровича зараховано до складу експедиції контр-адмірала Олексія Бутакова. Експедиція мала завдання вивчити і науково описати Аральське море. В експедиції Шевченко виконав ряд пейзажних малюнків та продовжує працювати над літературними творами.
У листопаді 1849 року після важкого переходу через пустельні степи поет прибув до Оренбурга.
Під час своєї служби у засланні, він брав участь в експедиції в гори Каратау, де попри заборону створив біля 100 малюнків. У 1852 році Тарас Шевченко почав писати прозові твори російською мовою. Згодом йому було полегшено умови заслання завдяки дружнім стосункам з новим комендантом укріплення.
1855 року розпочав листування з художником, віце-президентом Академії мистецтв Федором Толстим стосовно клопотання щодо свого визволення.
Важко захворівши ще наприкінці 1860 року, Тарас Шевченко продовжує працювати, листується з друзями, малює.
Тарас Григорович пішов із життя 26 лютого 1861 року. Його тіло було поховане на Смоленському кладовищі в Петербурзі, але потім згідно із «Заповітом», його прах було перевезено до України.
10 травня 1861 року біля Канева на Чернечій горі поховано Тараса Григоровича Шевченка.
Неосяжний вклад Тараса Григоровича Шевченка в світову культуру шанується не лише в Україні, а й за її межами: по всьому світу нараховується більше 1200 пам’ятників Шевченку, його іменем називаються міста, вулиці, навчальні заклади, на його честь знімається безліч фільмів та ставляться п'єси.
Шевченко навіки став невід’ємною часткою історії та культури українського народу.
Дякуємо, що завітали на нашу інтерактивну біографію Тараса Шевченка.
Нашою метою було створити дійсно цікаве та корисне відображення життя великого світового поета.
Саме тому ми бажаємо вдосконалити цю сторінку, доповнюючи її все більшою кількістю кольорів.
Отже, якщо у вас є ідеї стосовно цієї сторінки, або ви знайшли будь-яку помилку чи неточність — напишіть нам на Shevchenko@ukrlib.com.ua