Біографія Тараса Шевченка

Біографія Тараса Шевченка

Дитинство
Народився Тарас Шевченко 9 березня (25 лютого) 1814 року в селі Моринці в сім’ї хліборобів Григорія та Катерини Шевченко. Незабаром після його народження вони переїхали до села Кирилівки, де й пройшло все Тарасове дитинство.
Батько змушений був чумакувати та возив панську пшеницю до Одеси, Києва та інших міст. Коли Тарас підріс, батько брав його з собою. Про одну з таких мандрівок Шевченко згадує в своїй повісті «Наймичка».
У 9 років малий Тарас втратив матір. Батько, залишившись з малими дітьми, змушений був одружитися з вдовою Оксаною Терещенко, яка мала трьох своїх дітей.
Незабаром, в 11 років Тарас осиротів, залишившись з мачухою.
«Кто видел хоть издали мачеху и так называемых сведенных детей, тот, значит, видел ад в самом его отвратительном торжестве»
«Якби ви знали, паничі...»

Якби ви знали, паничі,
Де люде плачуть живучи,
То ви б елегій не творили
Та марне Бога б не хвалили,
На наші сльози сміючись.
За що, не знаю, називають
Хатину в гаї тихим раєм.
Я в хаті мучився колись,
Мої там сльози пролились,
Найперші сльози; я не знаю,
Чи єсть у Бога люте зло!
Що б у тій хаті не жило?
А хату раєм називають!

Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села.
Мене там мати повила
І, повиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину... В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло... Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Там матір добрую мою,
Ще молодую, у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи —
Носити воду школярам. /223/
Брати на панщину ходили,
Поки лоби їм поголили!
А сестри! сестри! Горе вам,
Мої голубки молодії,
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли чужії,
У наймах коси побіліють,
У наймах, сестри, й умрете!

У Енгельгардта
«Помещику, Павлу Васильевичу Энгельгардту, только-что наследовавшему достояние побочного отца своего, понадобился расторопный мальчик, и оборванный школяр-бродяга попал прямо в тиковую куртку, в такие же шаровары и наконец в комнатные казачки.»
Козачкувати Тарас почав в маєтку пана в селі Вільшана. Та згодом, навесні 1829 року, разом з обозом пана переїжджає до міста Вільно, де потайки перемальовує картини, а також знайомиться з польською мовою та літературою. Тут, у Вільно, Шевченка віддають вчитися малюванню до майстерні Яна Рустема.

Пробувши у Вільно трохи більше року поміщик Шевченка разом із своїми слугами переїжджає до Санкт-Петербургу, куди його було переведено.

Пан, помітивши здібності Тараса до малювання, вирішив віддати його на чотири роки до артілі художника-декоратора Василя Ширяєва. Разом з ним Шевченко бере участь у розпису Великого театру як підмайстер-рисувальник.

В Петербурзі Шевченко знайомиться зі своїм земляком Іваном Сошенко. Тут же він зустрів й К. Брюллова, В. Жуковського, В. Григоровича, О. Венеціанова, А. Мокрицького, які зіграли ключову роль у подальшому визволенні поета з кріпацтва.

«Летние ночи в Петербурге я почти всегда проводил на улице или где-нибудь на островах, но чаще всего на академической набережной. Любил я также летом встречать восход солнца на Троицком мосту.»
Викуп
із кріпацтва
Вiдпускна Тараса Шевченко
«В. А. Жуковский, предварительно узнавши цену от помещика, просил К. П. Брюллова написать его, В. А. Жуковского, портрет для Императорской фамилии с целью разыграть его в лотерею в царском семействе. Великий Брюллов охотно согласился. Портрет написан. В. А. Жуковский с помощию графа М. Ю. Вельегорского устроили лотерею в 2500 рублей ассигнациями, и этою ценою была куплена свобода Т. Шевченко в 1838 году, апреля 22.»
«Самому теперь не верится, а действительно так было. Я из грязного чердака, я, ничтожный замарашка, на крыльях перелетел в волшебные залы Академии художеств.»
Звільнившись з кріпацтва, Шевченко починає навчатися в Імператорській Академії Мистецтв, відвідуючи заняття як вільний слухач. Навчання він починає під керівництвом Карла Брюллова, користується його багатою бібліотекою.
«Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога — велике щастя буть вольним чоловіком, робиш, що хочеш, ніхто тебе не спинить.»
Академічні роки

Завдяки наполегливій роботі над собою Шевченко домагається значних успіхів у живопису. Він став чудовим портретистом та великим майстром акварельного рисунка і за успіхи у навчанні одержує від Академії три срібних медалі: у 1840 році за картину «Хлопчик — жебрак, що дає хліб собаці» та 1841 року за картину «Циганка-ворожка». Перший малюнок, за який Тарас Григорович одержав срібну медаль у 1839 році, до нас не дійшов.

На відміну від інших студентів Академії, він у своїх творах змальовує людей з народу — дівчина-кріпачка, діти, циганка та інші, намагаючись привернути увагу суспільства до пригнобленого люду.

«Я начал рисовать акварельные портреты, сначала по-приятельски, а потом и за деньги, только Карлу Павловичу еще не показываю — боюся.»

Навчаючись в Академії художеств, Шевченко знайомиться з історією батьківщини, Греції, Риму, з кращими творами прогресивних письменників Росії – Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, читає твори українських письменників – Котляревського, Квітки-Основ’яненка та ін.

Також він знайомиться з визначними творами західноєвропейської літератури, вивчає французьку мову; все це в значній мірі підносить політичний і культурний рівень поета.

1840 року побачила світ збірка творів Шевченка "Кобзар", що містила вісім творів: "Думи мої ...", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "До Основ'яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч".
«Автор Кобзаря приніс в літературу неповторні барви і тони, цілий світ образів і уявлень, властивих життєвому укладу і художньому мисленню його народу. Поезія Шевченка увібрала в себе живлющі соки українського фольклору, силу, багатство і виразність української мови.»
Л. Новиченко
На Вкраїні милій
«Во время пребывания моего ... я нарисовал много этюдов с натуры. И теперь предпринял издать под названием «Живописная Украйна». В состав издания входят предметы следующие: 1-е — виды, 2-е — народный быт и 3-е — история.»

У травні 1843 року Тарас Шевченко разом з Євгеном Гребінкою виїжджає до України. Він подорожує по селах і містах, спілкується з народом, виконує низку етюдів та начерків.

На початку червня відвідує Київ та Київщину, знайомиться із студентами та інтелігенцією, вивчає історичні й культурні пам’ятки, записує народні пісні та перекази, замальовує краєвиди та стародавню архітектуру.

Наприкінці літа подорожує півднем України. Згодом, в жовтні, оселяється в Яготині у флігелі маєтку князя Миколи Рєпніна.

Наприкінці лютого 1844 повертається до Петербурга, де продовжує навчання в Академії Мистецтв.

По закінченню Академії Мистецтв в 1845 році Шевченко отримує документ на право поїздки в Україну, куди виїжджає наприкінці березня. У грудні хворий поет у Переяславі пише свою видатну поезію «Заповіт», де пристрасно закликає народ до збройного повстання.
«Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте.»

У травні 1846 року Тарас Шевченко знайомиться з істориком Миколою Костомаровим, одним з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства, а з грудня починає відвідувати засідання, де читає членам товариства свої революційні поезії.

Членами товариства були вихованці й співробітники Київського та Харківського університетів. Провідну роль серед них, окрім Костомарова та Шевченка, відігравали Г. Андрузький, В. Білозерський, М. Гулак, П. Куліш.

5 квітня 1847 року Шевченка за доносом було заарештовано при в’їзді до Києва та наступного дня відправлено в Петербург.

«Я был определен в Киевский университет, и в тот самый день, когда пришло определение, меня арестовали.»
На засланні
«Если бы я был изверг, кровопийца, то и тогда для меня удачнее казни нельзя было бы придумать, как сослав меня в Отдельный Оренбургский корпус солдатом. Август-язычник, ссылая Назона к диким гетам, не запретил ему писать и рисовать. А христианин Николай запретил мне то и другое. Оба палачи. Но один из них палач-христианин!»

30 травня 1847 року Шевченкові оголошено царський вирок про заслання його в Окремий Оренбурзький корпус рядовим солдатом «під суворий нагляд із забороною писати й малювати». Свою службу він проходив в Орській кріпості.

Незважаючи на суворий нагляд, Шевченко намалював автопортрет, продовжує писати поетичні твори, які вміщав у невеликі «захалявні книжечки».

«Захалявна книжечка», яку Тарас Шевченко ховав за халявою свого чобота і в яку він писав свої поезії на засланні.
«На ровной горизонтальной линии едва-едва возвышается над валом длинная, камышом крытая казарма, — вот и весь Раим. Навстречу нам вышел почти весь гарнизон. Бледные, безотрадные, точно у арестантов, лица. Мне сделалось страшно.»

У травні 1848 року Тараса Григоровича зараховано до складу експедиції контр-адмірала Олексія Бутакова. Експедиція мала завдання вивчити і науково описати Аральське море. В експедиції Шевченко виконав ряд пейзажних малюнків та продовжує працювати над літературними творами.

У листопаді 1849 року після важкого переходу через пустельні степи поет прибув до Оренбурга.

«Солдаты — самое бедное, самое жалкое сословие в нашем православном отечестве. У него отнято все, чем только жизнь красна: семейство, родина, свобода, одним словом, все.»
За порушення царського наказу про заборону писати й малювати Шевченка знову було заарештовано та під конвоєм відправлено до Орської кріпості. 17 жовтня 1850 року Шевченко прибув у Новопетровське укріплення, куди його було заслано. У Новопетровську він пробув довгих 7 років, поки його друзі не домоглися від уряду звільнення Тараса Григоровича із заслання.

Під час своєї служби у засланні, він брав участь в експедиції в гори Каратау, де попри заборону створив біля 100 малюнків. У 1852 році Тарас Шевченко почав писати прозові твори російською мовою. Згодом йому було полегшено умови заслання завдяки дружнім стосункам з новим комендантом укріплення.

1855 року розпочав листування з художником, віце-президентом Академії мистецтв Федором Толстим стосовно клопотання щодо свого визволення.

Повернення
із заслання
2 серпня 1857 року на рибацькому човні Тарас Шевченко виїхав з Новопетровського укріплення до Астрахані. А потім на пароплаві вирушає до Нижнього Новгорода. Над Шевченком встановлюється таємний поліцейський нагляд. У 1858 році він виїжджає в Москву, а звідти у Петербург.
«Тепер я в Нижнім Новгороді, на волі — на такій волі, як собака на прив’язі.»
Остання подорож митця до України відбулась влітку 1859 року. 15 липня Тараса Григоровича було заарештовано втретє, але після закінчення слідства йому було дозволено повернутися в Петербург.
«Його все тягло на свою рідну Україну, де він таки і побував літом 1859 року, вишукуючи купити шматочка земельки над Дніпром, на горі, щоб там останні літа дожити.»
П. Мирний
«І по десятилітнім засланні Шевченко вернувся нарешті до Петербурга, зламаний тілом, але не духом... Навіть в тих страшних роках його муза не затихала...»
І. Франко
Нове видання «Кобзаря» сiчня 1860 року
«Буквар Южноруський»
В січні 1860 року вийшло доповнене новими поезіями видання «Кобзаря». На початку вересня винесена постанова Ради Академії мистецтв, про надання Шевченку звання академіка гравюри. В січні 1861 року надруковано «Буквар Южноруський», упорядкований Тарасом Григоровичем.
Останні дні
«Черненко ввійшов в світличку, поет, замість звичайного привітання, спитав його: «Що?.. є? є воля? є маніфест? — і, глянувши в вічі Черненкові, зрозумів відповідь... Глибоко зітхнувши, мовив: — Так нема?.. Нема?.. Коли ж воно буде?!» Пустивши міцну недруковану фразу, Тарас закрив лице руками і, впавши в ліжко, заплакав.»
О. Кониський

Важко захворівши ще наприкінці 1860 року, Тарас Шевченко продовжує працювати, листується з друзями, малює.

Тарас Григорович пішов із життя 26 лютого 1861 року. Його тіло було поховане на Смоленському кладовищі в Петербурзі, але потім згідно із «Заповітом», його прах було перевезено до України.

10 травня 1861 року біля Канева на Чернечій горі поховано Тараса Григоровича Шевченка.

«У сороковий день після смерті поета, перед відправленням труни в Україну, земляки знову зібралися на могилу попрощатися... І труну накрили червоною китайкою, яка швидко потемніла під мокрим дощовим снігом, ніби символізуючи, що некрасною була життєва доля народного співця нашого.»
М. Чалий

Неосяжний вклад Тараса Григоровича Шевченка в світову культуру шанується не лише в Україні, а й за її межами: по всьому світу нараховується більше 1200 пам’ятників Шевченку, його іменем називаються міста, вулиці, навчальні заклади, на його честь знімається безліч фільмів та ставляться п'єси.

Шевченко навіки став невід’ємною часткою історії та культури українського народу.

Автори проекту

Валентин Решетняк
Автор ідеї, художній керівник
Євген Васильєв
Технічний керівник
Ганна Васильєва
Інформаційний дизайн
Дмитро Гранд
Технічна реалізація
b2blogger.com
Iнформаційна підтримка
Bill Green
Редагування англiйської
Auśrelę Taranenko
Переклад на литовську
Sebastian Kuśnierz
Переклад на польську
Вольга Корсун
Переклад на бiлоруську

Дякуємо, що завітали на нашу інтерактивну біографію Тараса Шевченка.

Нашою метою було створити дійсно цікаве та корисне відображення життя великого світового поета.

Саме тому ми бажаємо вдосконалити цю сторінку, доповнюючи її все більшою кількістю кольорів.

Отже, якщо у вас є ідеї стосовно цієї сторінки, або ви знайшли будь-яку помилку чи неточність — напишіть нам на Shevchenko@ukrlib.com.ua

Для правильного відображення сайту поверніть ваш пристрій на 90 градусів